АНОНС: Міжнародна конференція до 105-річчя проголошення Республіки Горців Північного Кавказу

27 травня у Києві відбудеться Міжнародна конференція до 105-річчя проголошення Республіки Горців Північного Кавказу.

Про це повідомляє Центр стратегічних комунікацій.

Організатори:

  • Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
  • Асамблея народів Кавказу

Дискусійні панелі

10:00 – 13:30 – Історичний та політичний феномен Республіки Горців Північного Кавказу

14:30 – 18:00 – Геополітичне значення Північного Кавказу в контексті російсько-української війни

Учасники:

  1. Мустафа Джемілєв, лідер кримськотатарського національного руху
  2. Ахмед Закаєв, прем'єр-міністр Чеченської Республіки Ічкерія
  3. Руслан Кутаєв, президент Асамблеї народів Кавказу
  4. Іяд Югар, голова Міжнародної Черкеської Ради (США)
  5. Ахмад Ахмедов, президент Всеукраїнського конгресу народів Дагестану
  6. Адель Башкаві, Черкеська Рада (Йорданія)
  7. Хакан Джіназ, президент Черкеської благодійної асоціації (США)
  8. Олег Дунда, народний депутат України
  9. Ілля Пономарьов, голова виконавчого комітету З'їзду народних депутатів Росії
  10. Володимир Тиліщак, заступник голови Українського інституту національної пам'яті
  11. Вадим Задунайський, професор Українського Католицького Університету
  12. Мераб Чухуа, професор Тбіліського державного університету (Грузія)
  13. Окабе Йошіхіко, професор університету Кобе Гакуін, директор Центру міжнародних обмінів (Японія)
  14. Жан-Франсуа Рателле, професор Оттавського університету (Канада)
  15. Рік Фавн, професор Сент-Ендрюського університету (Велика Британія)
  16. Фредерік Старр, засновник і голова Інституту Центральної Азії та Кавказу (США)
  17. Люк Коффі, старший співробітник Hudson Institute (США)
  18. Анна Фотига, депутат Європейського парламенту, міністерка закордонних справ Польщі в 2006-2007
  19. Раса Юкнявічене, депутат Європейського парламенту, міністерка оборони Литви у 2008-2012
  20. Януш Бугайський, старший науковий співробітник Jamestown Foundation (США)
  21. Пол Гобл, аналітик, письменник і публіцист про Росію, багаторічний спеціаліст з етнічних та релігійних питань в Євразії
  22. Девід Саттер, співробітник Школи передових міжнародних досліджень Університету Джона Гопкінса (США)
  23. Майкл Хікарі Сесайр, старший політичний радник Комісії США з безпеки та співробітництва в Європі

Коли: 27 травня, початок реєстрації о 9:30.

Захід транслюватиметься онлайн за посиланням.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.