Національному музею історії України у Другій світовій війні вручили Спеціальну нагороду журі міжнародної премії «Museum and Heritage Awards-2023»

10 травня у Лондоні відбулась урочиста церемонія на честь цьогорічних переможців міжнародного конкурсу «Museum and Heritage Awards»

Про це повідомили на сайті Міністерство культури та інформаційної політики України.

Під час події, яку називають  "музейним Оскаром", Національному музею історії України у Другій світовій війні вручили Спеціальну нагороду журі за виставку "Україна – Розп'яття" та особливу професійну стійкість в умовах війни. Від імені колективу її отримав генеральний директор Музею Юрій Савчук. 

Виставка "Україна – Розп'яття" (куратор – Юрій Савчук, художник – Антон Логов) відкрилась 8 травня 2022 року й за рік експонування не лише привернула увагу світових медіа та громадськості, але й отримала низку виставкових сіквелів, що експонувались поза межами України: "Битва за Україну" (Рига, Латвія), "Україна – Розп'яття. 365…" (Таллінн, Естонія) та "Україна. Розп'яття. Трибунал" (США). 

Поважне журі особливо вразив той факт, що процес підготовки виставки розпочався у перші місяці повномасштабного вторгнення рф в Україну. Артефакти музейна команда на чолі з генеральним директором збирала за сприяння силового блоку країни у деокупованих регіонах Київщини та Чернігівщини відразу після їхнього звільнення.

За словами директорки "Museum and Heritage Awards" Анни Пріді, "Коли члени журі ознайомились з матеріалами виставки, було ухвалено одностайне рішення про присудження проєкту та Музею війни Спеціальної нагороди журі. Адже те, що ми побачили, є безперечно поза конкурсом і виходить за межі наших традиційних критеріїв оцінювання".

"Україна потребує не лише політичної, військової та фінансової, але, що особливо важливо, культурної допомоги. Нагорода – вияв великої підтримки нашого Музею та нашої країни. Вона надихає нас на продовження нашої роботи, попри всі випробування. Ваша увага до нашого Музею надає важливе відчуття приналежності України до європейської цивілізації та чітке бачення її європейського майбутнього", наголосив у своїй промові Юрій Савчук. 

Нагадаємо, Міжнародна премія "Museum and Heritage Awards" заснована у 2002 році. Засновники премії – організація "Museum and Heritage". Церемонія нагородження є головною подією в рамках щорічного "Museum and Heritage Show", що проходить в експозиційному центрі Олімпіа (Лондон) та традиційно представляє основні інновації, сучасні тенденції експозиційного дизайну та актуальні теми для дискусій у сфері музейної справи і культурної спадщини. 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.