IN MEMORIAM: помер член ОУН Микола Петрущак

4 квітня в м. Самборі на 94 році життя помер Микола Петрущак – «Малий» – член ОУН, станичний Самбірської станиці Братства ОУН-УПА, Почесний громадянин м. Самбора

Про це написав на своїй Facebook-сторінці історик Микола Посівнич.

Микола Петрущак народився 6 січня 1930 р. в с. Сторона Дрогобицького району Львівської обл. в національно-свідомій сім'ї вояка Галицької армії Якима і Таціянни. У 1942–1944 рр. навчався у Дрогобицький гімназії. В 1944 р. під час облав НКВДисти спалили рідну хату, заарештували сестру Марію, а родину вивезли в Сибір.

Член Юнацтва ОУН з 1943 р., псевдо "Малий". У квітні 1945 р. в бою з НКВДистами в УПА загинув стрийко Микола, у липні – брати Василь та Терентій. Навчання в Бориславському медучилищі покинув через переслідування НКВД.

В 1947 р. розвідник самооборонного кущового відділу (СКВ ОУН) "Вихора", згодом "Шума". Весною 1947 р. арештований, перебував у колонії для неповнолітніх у Дрогобичі та у львівській тюрмі "Бригідки". Літом 1948 р. під час етапування до місця відбування покарання йому вдалося втекти на станції Лозова в Харківської обл. і повернутися додому.

Після повернення продовжував підпільну боротьбу. У травні 1949 р. під час виконання доручення повстанців потрапив у засідку, був тяжко поранений та затриманий МГБ. Під час слідства його утримували в тюрмах Борислава, Дрогобича та у Львівській пересильній тюрмі № 25. Того ж року засуджений до 10-ти років ув'язнення у виправних таборах і до 5-ти років позбавлення громадянських прав. Відбував покарання в таборах Інти, Абезь Комі АРСР.

Звільнений у 1956 р. та повернувся на Батьківщину. Закінчив Львівське медичне училище, працював фельдшером в селах Самбірського району. З дружиною Ярославою Ліськевич виховали трьох доньок, дочекалися п'ятьох внуків.

Після повернення з таборів наприкінці 1950 рр. брав участь у діяльності підпільної Греко-католицької церкви, а пізніше боровся з 1987 р. за її легалізацію. В процесі здобуття Україною незалежності активно включився у громадську та політичну діяльність. З 1990 р. член Головної булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА ім. ген. Романа Шухевича – "Тараса Чупринки" та станичний ветеранів Самбірської станиці Братства ОУН–УПА, засновник в 1992 р. Самбірської районної організації Конгресу Українських Націоналістів. Учасник установчих конференцій товариств Меморіал (Київ, 05.03.1989; Львів, 27.05.1989) та Зелений світ (Київ, 26-29.10.1989).

Організатор і постійний учасник відзначення державних та національно-культурних свят. Пропагував історію створення УГВР у с. Сприня 1944 р. та її президента Кирила Осьмака, інших патріотів і борців за свободу від московських окупантів, був ініціатор побудови символічних могил, встановлення меморіальних таблиць та пам'ятників (Степанові Бандері, творцям УГВР, Степану Стебельському – "Хріну", Тетяні Черешньовській, Меморіалу Героям АТО), завжди своїм запалюючим патріотичним словом звертався до молоді.

Автор спогадів "Тернистими дорогами правди. Дрогобич, 2015. 340 с.", книг "Катакомбна церква" (1994, 2006), "Історичний огляд медичної допомоги Самбірщини" (2007) та багатьох статей й інтерв'ю у ЗМІ про національно-визвольну боротьбу ОУН-УПА та окремих підпільників, відроджував і зберігав пам'яті про бойових побратимів.

 

Теми

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".