Редактор "Історичної правди" Олександр Зінченко став лавреатом премії імені Леся Танюка

Редактор і співзасновник "Історичної правди", історик, журналіст Олександр Зінченко став лавреатом премії імені Леся Танюка "За збереження історичної пам’яті" 2023 року

Про це Олександр Зінченко повідомив на своїй фейсбук-сторінці.

"Дякую Леонід Фінберг за теплі і не зовсім заслужені слова! Капітулі та родині Леся Танюка за відзнаку! Олені Стяжкіній - за підтримку! Тетяна Терен - за фото! І принагідно вітаю навзаєм!", - йдеться у повідомленні.

Лауреатами премії імені Леся Танюка стали також журналістка Тетяна Терен, кінознавиця Лариса Брюховецька та історик Володимир Сергійчук.

Вручення премії відбулося у Центрі Леся Курбаса в Києві.

Премія імені Леся Танюка "За збереження історичної пам'яті" заснована 2018 року Всеукраїнською правозахисною організацією "Меморіал" імені Василя Стуса, Національним центром театрального мистецтва ім. Леся Курбаса та видавництвом "Дух і Літера". Вона присуджується щороку літераторам, митцям, режисерам, громадським діячам, дослідникам, історикам, науковцям незалежно від місця проживання за особливий внесок в українську культуру та історію та за стійкість громадянської позиції.

До кладу журі, яке висуває кандидатів на вручення премії, входять мистецтвознавиця й очільниця центру Курбаса Неллі Корнієнко, журналіст і ведучий Андрій Куликов, режисери Сергій Маслобойщиков та Сергій Буковський, письменниця Олена Стяжкіна, видавець Леонід Фінберг та інші.

 

 

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.