У Франції встановили ще один пам’ятник Анні Київській

У місті Ле Блан-Мені встановили пам’ятник Анні Київській – дочці князя Київської Русі Ярослава Мудрого і королеві Франції.

Про це йдеться на Офіційному порталі Києва. 

Участь у заході взяв перший заступник голови КМДА Микола Поворозник.

"Сьогоднішня подія відбувається в рамках здійснення послідовної державної політики та є результатом реалізації проектів, свого часу ініційованих нашим мером, з обміну пам'ятниками видатним національним діячам історії, культури. Тож це не просто жест ввічливості, а свідоцтво шанобливих, щирих відносин між українським і французьким народами, громадами столиці України і департаментом Сен-Сен-Дені, частинкою якого є ваше чудове місто", – зазначив Микола Поворозник.

Він зауважив, що одна з перших історично важливих офіційно зафіксованих згадок про місто Ле Блан-Мені у 1060 році належить саме Анні Київській. 

"Віднині у місті Ле Блан-Мені стоятиме пам'ятник Анні Київській, а місто стане учасником великого міжнародного проєкту – "Шлях Королеви", що розпочався у древньому Києві, коли юна донька Великого князя Київської Русі-України Ярослава Мудрого Анна вирушила до далекої Франції до свого майбутнього августійшого чоловіка Генріха І. Рухалася нинішніми територіями Польщі, Чехії, Австрії, Німеччини, Бельгії, Люксембургу... Усі ці країни є учасниками нашого проекту", – розповів Микола Поворозник.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.