Бразильський футбольний клуб «Бател» прийняв назву та кольори «Маріуполя»

«Бател» з третього дивізіону штату Парана прийняв назву та кольори «Маріуполя».

Клуб у своєму інстаграмі опублікував колаж та пояснив таке рішення, йдеться на tribuna.com.

"Маріуполь став найбільш бомбардованим містом України.  90% міста перестало існувати: школи, театри, кінотеатри та футбольна команда, яка найбільше представляла суспільство. 19 березня 2022 року "Маріуполь" мав зіграти з "Колосом" на домашньому стадіоні імені Володимира Бойка за 57,3 кілометра від кордону з Росією.  Але той матч так і не було проведено.

Його стадіон перетворився на руїни, і команда припинила своє існування. Без жодних прогнозів на повернення на поле. Ось уже рік, як "Маріуполь" не з'являється ні на полі, ні за його межами.

Бразилія завжди приймала тисячі українських іммігрантів. Український футбол завжди обіймав великі бразильські таланти. Гуарапуава, місто в районі Прудентополіса, штат Парана, має 75% населення українського походження.  Це найбільша українська громада у Латинській Америці.  І вони дбатимуть про "Маріуполь" доти, доки команда не зможе повернутися на батьківщину.

"Бател" прийме назву та кольори клубу "Маріуполь". І подбає про команду, поки та не зможе повернутися додому. Маріуполь — символ стійкості українського народу та нації. Давайте збережемо традиції та пристрасть до футболу.

Настав час подбати про цю команду, шанувати ці кольори та зберегти їхню історію. У країні футболу", - йдеться у заяві.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.