У Чернігові під час реконструкції водогону розкопали залишки рову Передгороддя давнього Чернігова

Археологи чернігівської експедиції «Охоронної археологічної служби України», під час земляних робіт по реконструкції водогону у Чернігові по вул.Любецькій розкопали залишки рову Передгороддя давнього Чернігова.

Проо це повідомив археолог Ігор Ігнатенко.

"Він являв собою частину конструкцій оборонної лінії, й був виритий ще за часів Київської Русі, коли наше місто досягло піку своєї могутності. Ймовірно, це сталося в першій половині XII ст. Княжа усобиця середини XII ст., що переросла, по суті, в громадянську війну, пригальмувала розвиток Чернігова. Негаразди, які охопили наш край у наступному XIII ст. – монгольське нашестя, пандемії, зміна клімату, перетворили Чернігів у маленьке містечко. Й лише у XIX ст. Чернігів перетнув границі давньої забудови", - пише науковець у групі "Старий Чернігів".

Про існування "Дальнього валу" навколо міста писав ще історик XVIII ст. Опанас Шафонський. Згадували про цей вал у XIX ст. М. Марков, М. Маркевич, С. Котляров, котрі на власні очі бачили залишки валу. Але активне господарювання чернігівських містян призвело до того, що вже з ІІ половини XIX ст. вал зник, а разом із ним і знання про те, де він проходив. Підказку вченим надавала лише одна карта "Губернскаго города Чернигова" 1780- х років, на якій була нанесена частина маршруту старовинного валу.

Розкопки показали, що Передгороддя давнього Чернігова було обведене справжнім оборонним ровом. Здогадку про спорудження рову саме у XII ст. підтверджують уламки керамічних посудин знайдені на дні рову, та його розташування – рів проходить через територію курганного могильника XI ст., так, що одні кургани опинилися в межах міста, а інші "за городом".

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.