Парк Багряного і Літературний сквер: кияни проголосували за перейменування ще 27 топонімів

У застосунку «Київ Цифровий» завершилося голосування щодо перейменування 27 вулиць і скверів

Про це пише видання Читомо.

Серед нових топонімів зокрема Літературний сквер, вулиця Майка Йогансена та парк Івана Багряного.

Загалом кияни підтримали такі нові назви:

  • Повітрофлотський проспект і вулиця – Повітрянофлотський проспект і Повітрянофлотська вулиця (цей варіант рекомендувала експертна комісія, його обрали 62% (вулиця) і 38% (проспект);
  • проспект Правди – Європейського Союзу (44%, рекомендувала експертна комісія);
  • сквер імені Чкалова – Літературний (42%, рекомендовано експертною комісією);
  • вулиця Салтикова-Щедріна – вулиця Сергія Миронова (34%, рекомендовано комісією, водночас 31% отримав варіант "Дмитра Донцова").
  • 1-й провулок Крилова – Бахмутський (75%, рекомендувала комісія);
  • 2-й провулок Крилова – Джмелиний (58%, рекомендувала комісія);
  • 3-й провулок Крилова – Щучий (48%, рекомендувала експертна комісія);
  • вулиця Лермонтовська – Сергія Виноградського (29%, рекомендувала комісія, також 26% за варіант "Володимира Турця");
  • вулиця Пржевальського – Володимира Кубійовича (29%, рекомендувала комісія, 24% – Андрія Норова);
  • парк імені Генерала Потапова – парк Гетьмана Петра Дорошенка (28%, рекомендувала комісія);
  • вулиця Комбінатна – Дениса Рачінського (36%, рекомендувала комісія).
  • вулиця Отто Шмідта – Володимира Мономаха (51%, рекомендувала комісія);
  • парк імені Пушкіна – Івана Багряного (36%, рекомендувала комісія);
  • вулиця Совхозна – Дунайська (48%, рекомендувала комісія);
  • вулиця Бажова – Сергія Набоки (31%, рекомендувала комісія);
  • вулиця Михайла Драгомирова – Андрія Верхогляда (69%, рекомендувала комісія).
  • провулок Ватутінський – Зазимський (54%, рекомендувала комісія);
  • вулиця Спартаківська – Бахчисарайська (59%, рекомендувала комісія);
  • сквер імені Феодори Пушиної – Воїнів ОУН (46%, рекомендувала комісія, також 41% набрав варіант "Героїв Ірпеня");
  • сквер Трудової слави – Павла Горянського (38%, а 37%  – Святослава Шрамченка);
  • вулиця Гвардійська – Карпатської Січі (74%, рекомендувала комісія).
  • вулиця Миколи Краснова – Гетьмана Кирила Розумовського (45%, рекомендувала комісія);
  • вулиця Травнева – Качина (71%);
  • вулиця Олександра Блока – Майка Йогансена (21%, рекомендувала комісія);
  • вулиця Маяковського – Тараса Коваля (32%, рекомендувала комісія, 28% "за" Юрія Дрогобича). Тарас Коваль – військовослужбовець 95-ої окремої десантно-штурмової бригади, захисник Донецького аеропорту, оборонець Києва.
  • парк "Таращанець" – Таврійський (39%, рекомендувала комісія)

Наразі у столиці вже перейменували 288 міських об'єктів.  

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.