IN MEMORIAM: Відійшов у вічність історик Сергій Білокінь

14 квітня у віці 74 роки помер доктор історичних наук, професор, лауреат Національної премії імені Тараса Щевченка, Сергій Білокінь

Про це на свой Facebook-сторінці повідомив видавець Олександр Савчук.

"Сьогодні, в страсну п`ятницю, пішов від нас Сергій Іванович Білокінь (1948-2023). Ціла епоха. Жодне дослідження з історії українського мистецтва першої половини ХХ століття не можливе без його праць. Та зараз все більше задумуюся про його дружнє ставлення до мене і роль Вчителя, яку він так делікатно зіграв у моєму житті. Царство небесне... Сподіваюся, тепер Ви стрінетеся з усіма героями Ваших досліджень...", - написав Савчук

Сергій Білокінь 1971 року закінчив історичний факультет Київського університету, 1974 року — аспірантуру на філологічному факультеті Московського університету. У 2000 році захистив докторську дисертацію на тему "Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917—1941 рр.: Джерелознавче дослідження" (2000).

Лауреат Шевченківської премії 2002 року за книгу "Масовий терор як засіб державного управління в СРСР".

Сергій Білокінь також досліджував життя та творчість французького поета українського походження В. Гриценка.

Є упорядником, науковим редактором і автором переднього слова до першого тому другого, уточненого чотиритомного видання Української малої енциклопедії, що вийшов 2016 року у київському Університетському видавництві "Пульсари".

Помер Сергій Іванович Білокінь під час проходження лікування у США.

 

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.