Новим очільником Києво-Печерської лаври призначили Максима Остапенка

Раніше Максим Остапенко займав посаду генерального директора Національного заповідника “Хортиця”

Міністр культури Олександр Ткаченко призначив виконуючим обов'язки генерального директора заповідника "Києво-Печерська лавра" Максима Остапенка. Про це міністр повідомив у Telegram. 

"Хочу відзначити, що це людина віддана своїй справі, яка надзвичайно ефективно спрацювала на початку війни щодо збереження скарбів заповідника "Хортиця", для якої захист держави та її цінностей як матеріальних, так і нематеріальних - є пріоритетом. Він перетворив заповідник "Хортиця" в найбільш відвідуваний, успішно проводив його реставрацію в рамках програми "Велика реставрація", - зауважив міністр.

Максим Остапенко є фахівцем в галузях охорони пам'яток історії та культури, музеєзнавства, археології, реставраційних робіт, є кандидатом історичних наук, автором понад 30 наукових праць, з 2007 займав посаду генерального директора Національного заповідника "Хортиця". А з початку повномасштабного вторгнення став до лав ЗСУ.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.