Премія Ґонґадзе-2023 оголосила короткий список

Капітула Премії імені Георгія Ґонґадзе визначила короткий список номінантів на здобуття відзнаки за 2023 рік

Про це повідомили на сайті премії.

До фіналу премії увійшли:

Андрій Дубчак — фотограф, воєнний кореспондент, засновник інтерактивного проєкту DonbasFrontliner. До повномасштабного вторгнення Росії розповідав про війну на сході України через історії військових і цивільних, а після 24 лютого 2022 року – знімав в усіх гарячих точках війни. З 2003 року співпрацює з Радіо Свобода.

Богдан Логвиненко — письменник, журналіст, ведучий, інтерв'юєр, фотограф. У 2016 році заснував проєкт Ukraїner. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну медіа перезапустило всі свої канали комунікації, що почали мовити про війну Росії проти України та подолання катастроф, спричинених окупаційними військами. Одним із найважливіших пріоритетів Ukraїner стали оповіді про незламність українців, розказані різними мовами на різних платформах. Фіналіст Премії імені Георгія Ґонґадзе за 2020 рік.

Сергій Сидоренко — журналіст, співзасновник та редактор видання "Європейська правда". З 2014 року воно виросло в потужне й популярне медіа про міжнародну політику та євроінтеграцію. 2021 року його відзначали національною премією "Високі стандарти журналістики" у номінації "За сталий, якісний медійний проєкт/продукт". Раніше Сергій Сидоренко працював у газеті "Коммерсант-Україна". Фіналіст Премії імені Георгія Ґонґадзе за 2022 рік.

Лавреата Премії традиційно оголосять у Києві 21 травня, у день народження Георгія Ґонґадзе. Переможець отримує статуетку та грошову винагороду в розмірі 100 тис. грн.

Премію імені Георгія Ґонґадзе заснували PEN Ukraine у партнерстві з Асоціацією випускників Києво-Могилянської Бізнес-школи, та виданням "Українська правда".

Мета премії — підтримати тих журналістів, які не бояться викликів, здатні знаходити інноваційні способи доносити інформацію, відкривають нові можливості для цілого медіасередовища і спроможні створювати сталість у тому, що роблять.

 

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.