Помер останній із прокурорів Нюрнберзького процесу Бенджамін Ференц

На 104 році життя помер останній із прокурорів Нюрнберзького процесу Бенджамін Ференц

Про це повідомляє Меморіальний музей Голокосту у США.

"Меморіальний музей Голокосту в США глибоко оплакує смерть Бенджаміна Ференца, прокурора Нюрнберга та захисника жертв Голокосту, піонера в галузі міжнародного кримінального правосуддя та лауреата найвищої нагороди музею — премії Елі Візеля. Музей віддав належне винятковому лідерству та наполегливості, які пан Ференц продемонстрував у своєму неухильному прагненні притягнути до відповідальності та відшкодувати збитки жертвам геноциду та інших пов'язаних з ним міжнародних злочинів", — йдеться у повідомленні.

У музеї зазначили, що у грудні 2022 року Конгрес вручив Ференцу найвищу нагороду — золотою медаллю Конгресу "за роботу всього його життя у прагненні до глобальної справедливості".

Процес у Нюрнберзі продовжувався з листопада 1945 року до жовтня 1946-го під керівництвом міжнародного військового трибуналу. До нього входили вісім суддів із чотирьох країн антигітлерівської коаліції, а також чотири головні прокурори. Ференц у команді обвинувачів займався слідством.

У 27-річному віці, не маючи досвіду участі в судових процесах, Ференц виступав як головний обвинувач на процесі у справі "Айнзатцгруппен" у Нюрнберзькому процесі. Він досяг винесення обвинувальних вироків усім 22 підсудним, включаючи 20 нацистських чиновників, визнаних винними у вбивстві більше мільйона людей — переважно євреїв.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.