На Львівщині голова громади звернувся в поліцію через знесення радянського пам'ятника

Військові ЗСУ демонтували постамент на «Братській могилі радянських воїнів» у центрі Борині без офіційного дозволу

Про цей випадок у фейсбуці розповів військовослужбовець 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ Антон Петрівський.

5 березня військові ЗСУ демонтували пам'ятник енкаведистам у селі Бориня Самбірського району на Львівщині. Через це голова Боринської ТГ Михайло Шкітак написав в поліцію заяву на захисників. 

Як розповів ZAXID.NET голова Боринської громади Михайло Шкітак, оскільки знесення пам'ятника відбулося без офіційного дозволу, за цим фактом він написав заяву в поліцію. З його слів, рішення про знесення пам'ятника депутати селищної ради не приймали, незважаючи на те, що з 2015 року в Україні триває декомунізація.

З його слів, знесений активістами пам'ятник "Братська могила радянських воїнів" внесений до переліку об'єктів культурної спадщини (в розділі пам'ятки історії) рішенням Львівської облради від 5 травня 1975 року. Там захоронені понад 50 радянських солдатів.

Напередодні українські захисники, які перебувають у короткочасній відпустці та на реабілітації після поранення, знесли чотири радянські пам'ятники у селах Бориня, Стрілки, Топільниця, Луки (Конюшки) Самбірського району та записали відеозвернення до місцевих громад із закликом очистити власний громадський простір від окупаційних символів.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.