Культурні цінності з «Межигір’я» та «Сухолуччя» передадуть музеям, які пограбували росіяни

Книги, картини, ікони та інші культурні цінності з резиденції «Межигір’я» та мисливського будинку «Сухолуччя» передадуть у музеї, що постраждали від російської агресії

Про це повідомляє пресслужба Міністерства культури та інформаційної політики, передає Укрінформ.

"Вилучені культурні цінності мають належати усім українцям. Збереження цих предметів для суспільства, їх вивчення й публічне представлення – абсолютний пріоритет нашої національної музейної політики. Ми плануємо передати предмети профільним музеям, зокрема тим, які зазнали руйнувань унаслідок російської агресії, та тим, які пограбували росіяни", – сказав очільник МКІП Олександр Ткаченко.

Повідомляється, що наразі стягнуті активи зберігаються в Національному художньому музеї України. Далі МКІП ухвалить рішення про передачу цінностей для постійного зберігання до конкретних закладів.

Так, вилучено картини, зокрема, "Вид Феодосії в місячну ніч" І. К. Айвазовського, "Вид на долину Аніо біля Тіволі" К. Моргенштерна. Також наявні книги, включно з Апостолом, виданим Іваном Федоровим в 1574 році, ікони ХІХ ст. "Богоматір Скоропослушниця", "Воскресіння Христове зі святами", "Богородиця Казанська", вази, дерев'яні скульптури, годинник підлоговий у стилі Людовіка ХV, виготовлений в 1765 році у Франції.

Також до власності держави перейшла монета із зображенням Хреста Єфросинії Полоцької та вставками зі штучного каміння, пам'ятна медаль "Образ Казанської Богоматері", набір пам'ятних медалей "В пам'ять 200-річчя перемоги у війні 1812 року", мощовик з мощами Святого Віктора, 61 лист "Спеціальної карти Європейської Росії" автора І.А. Стрельбицького, виконані в 1921 році в росії, горщик періоду Трипільської культури.

 

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.