Близько 80% українців цікавляться історією

Близько 80% українців визначають свій рівень зацікавленості історією як доволі чи дуже високий. Понад дві третини (69%) жителів країни почали більше цікавитися історією України за останні 10 років. Стільки ж (69%) відчули зростання інтересу до історії України протягом останнього року

Такі дані оприлюднив КМІС, Київський міжнародний інститут соціології за результатами опитування, яке КМІС провів у січні 2023 року.

Опитування проводилося серед дорослого населення в усіх регіонах, крім тимчасово окупованих територій.

Про інтерес українців до власної історії:

Близько 80% українців визначають свій рівень зацікавленості історією як доволі чи дуже високий.

Понад дві третини (69%) жителів країни почали більше цікавитися історією України за останні 10 років. Стільки ж (69%) відчули зростання інтересу до історії України протягом останнього року.

Найбільш популярним джерелом, з якого черпають знання про історію, є YouTube (53%). Також серед популярних джерел інформації – соціальні мережі (37%), телевізійні передачі (35%) та книги (29%).

У ставленні до більшості історичних постатей, включених до опитування, у жителів України є консенсус.

Більшість позитивно ставиться до тих українських історичних постатей, які були причетні до становлення української нації та держави, натомість – різко негативно сприймає російських/радянських політичних лідерів і діячів.

Найпозитивніше ставлення в українців до Михайла Грушевського (90%), Богдана Хмельницького (89%) та Ярослава Мудрого (87%). Найгірше – до Йосипа Сталіна (90%), Володимира Леніна (86%) та Катерини ІІ (80%).

Про історичні події:

83% українців відзначили відразу три історичні події як найбільш позитивні: повстання Богдана Хмельницького, розпад СРСР та Революцію гідності.

Водночас найбільш негативними в історії України подіями вважають введення радянських військ до Афганістану (92%), Голокост (91%) та Другу світову війну (87%).

Сучасна російсько-українська війна є негативним явищем в українській історії для 81%.

91% українців вважають Голодомор 1932–1933 років геноцидом. А 64% згодні з твердженням, що Україна була колонією Російської імперії.

Більшість (60%) дорослих жителів країни сприймають 24 серпня 1991 року як день, коли Україна відновила втрачені незалежність і державність, третина (32%) – що у цей день Україна вперше здобула незалежність. Також 69% вважають, що Україна є спадкоємицею УНР, а не УРСР.

Про Другу світову війну:

На думку переважної більшості (62%), Україна має відзначати День пам'яті та примирення 8 травня. Відзначення 9 травня Дня перемоги над нацизмом підтримують 22%. Також 62% українців вважають, що необхідно вшановувати всіх, хто загинув чи постраждав у Другій світовій війні. Абсолютна більшість (85%) вважає Радянський Союз відповідальним та співпричетним до розв'язання Другої світової війни.

Водночас 69% українців вважають, що ОУН-УПА вели боротьбу з усіма, хто посягав на незалежність України. В цілому позитивно до діяльності ОУН-УПА ставиться 68%.

83% українців ставляться позитивно до Степана Бандери та 67% – до Романа Шухевича. Водночас до Миколи Ватутіна позитивно ставиться 21%, негативно – 37%, решта не визначилася або не знає про таку постать.

Про історичну пам'ять:

Абсолютна більшість (85%) жителів України вважають державну політику у сфері історичної пам'яті потрібною. Протилежну думку мають 9%.

Перейменування об'єктів, названих на честь радянських або російських діячів, українці сприймають по-різному, хоча у переважній більшості – позитивно.

До перейменування об'єктів, названих на честь радянських діячів, позитивно ставляться 66%, негативно – 31%.

Перейменування об'єктів, названих на честь російських діячів, позитивно сприймають 54%, негативно – 42%.

Нинішня російсько-українська війна мала суттєвий вплив на уявлення людей про власне минуле: понад дві третини (68%) вказали, що війна змінила їхнє ставлення до історії України.

 

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.