АНОНС: Ідея Грушевського ‒ проєкт Кричевського: виставка пам’яті Володимира Антоновича

Бесіда відбудеться 25 березня о 15:00 в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського

Про це повідомили на Facebook сторінці Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського.

На попередній зустрічі, яка відкрила цикл бесід "ВЕЛИКИЙ ТАНДЕМ: Кричевський і Грушевський", ми спробували з'ясувати, коли ж "обнялися долі" двох талановитих людей, які понад чверть століття творили спільні проєкти, що увійшли в скарбницю національної історії та культури.

Намальовували собі деталі незафіксованої першої зустрічі, яка, найвірогідніше, відбулася не без протекції Миколи Садовського. Залучали нові джерела, щоб спростувати чимало деталей, зафіксованих у пізніших спогадах. Намагалися гуртом упізнати серед щасливих засновників Української академії мистецтв, зображених на маловідомому шаржі Івана Бурулі, і Василя Кричевського.

25 березня о 15:00 на вас чекає бесіда друга: "Ідея Грушевського ‒ проєкт Кричевського: виставка пам'яті Володимира Антоновича". Саме в цей день, 25 березня 1928-го, відбулося відкриття експозиції.

Великий тандем розширився, на перший план вийшла постать Володимира Антоновича. А новий проєкт став одночасно і пошаною пам'яті видатного історика, і вхідчинами до будинку на Володимирській, 35, який заходами Михайла Грушевського наприкінці літа 1927 року отримала Історична секція ВУАН.

Пізніше, упродовж 1928‒1929 років, Василь Кричевський реалізує у стінах, де оживала українська історія в наукових пошуках, відкриттях і виданнях, унікальний проєкт оздоблення наукової установи в національному стилі.

Академічні протоколи і стримані хроніки про вшанування в березні 1928-го 20-х роковин смерті В. Антоновича — "хрещеного батька" М. Грушевського в науці — напевно завершилися б енциклопедичною довідкою, якби...


Якби не художній проєкт виставки, розроблений Василем Кричевським з його авторським підписом і датою "5/ІІІ 1928 р.", виявлений декілька років тому в Центральному державному історичному архіві України в Києві.

Якби не пожовклі світлини з детальною фіксацією експозиції виставки, які тоді ж пощастило тримати в руках. Фондові зібрання архівів й Інституту рукопису, музейні колекції й інвентарні книги — все це натхненно вивчали в пошуках слідів меморіальних предметів, які "пишалися" на експозиції.

Не приховували захвату, коли відкривали теки з величезними фото професора Антоновича в колі його учнів чи учасників археологічних з'їздів, вдивлялися в юне, молоде і старше обличчя вченого. А потім, порівнюючи, впізнавали на фотографіях з виставки. А ось конверт з етикетками. А ось дивовижно оздоблені грамоти найповажніших товариств.


А де нині перша спроба Івана Труша створити в 1899‒1900 рр. образ київського професора для НТШ? Капризний митець перемалював портрет наново, а попередній залишив у дар Антоновичу в його знаменитому будиночку з мезоніном на розі Жилянської і Кузнечної. На нас чекала удача: "першу спробу" виявляємо в Національному історичному музеї України.

А де експозиційна домінанта — мармуровий бюст Володимира Боніфатійовича італійського скульптора Луїджі Йоріні 1892 р., який у 1960-х викинули на смітник? З цим теж пощастило! До війни він прикрашав експозицію Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

Не поталанило лише з портретами Івана Ґонти та його дружини, які 1860 р. В. Антонович і придбав для власної збірки. Однак вперті "пошуки Ґонти" не пройшли марно. Винагородою стали виявлені на цьому шляху документи про великий тандем: список виконаних В. Кричевським проєктів та ескізів гербів, печаток, грошовий знаків, монет доби Української Центральної Ради (всього 153 одиниці).

І тепер кожний, кому презентували цей список, перебуває у стані пошуків-роздумів: де зберігаються оригінали цього доробку Кричевського і кому пощастить його виявити.

Вартість — 100 грн.

Реєстрація за посиланням.

 

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.

"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.