Скільки вулиць декомунізували та дерусифікували у Києві

Загалом від 2014 року у столиці було перейменовано близько 500 вулиць, чимало з них — упродовж 2022-го

Про це йдеться на сайті texty.org.ua.

Дерусифікація і, як наслідок, українізація символічного простору наповнює топоніми Києва правильними сенсами. 

Проспект Воззʼєднання (Радянський Союз протиставляв ідею воззʼєдання України у складі РФ ідеї Української Незалежності) тепер названо проспектом Соборності. 

Повʼязані з Росією топоніми на зразок Магнітогорського й Таганрогського провулків, вулиць Орловської, Псковської, Байкальської, Волзької, Новоросійської перейменовано на Херсонський та Скадовський провулки й Олешківську, Почаївську, Мелітопольську, Чернігівську вулиці.

Вулиця Колективізації перейменували на честь американського історика, українознавця Джеймса Мейса, завдяки якому світ дізнався про Голодомор 1932-33 рр.

У топоніміці відновлено памʼять про українську історію, культуру й науку.

У назвах київських вулиць також увічнено імена Героїв сучасності, які загинули у війні проти Росії: Максима Левіна, Олександра Махова, Юлії Здановської, Романа Ратушного, Володимира Брожка, Дениса Антіпова, Юрія Поправки, Сергія Берегового та інших. 

Деякі вулиці здобули європейські назви. Пітерська вулиця змінила назву на Лондонську, зʼявилися Німецька, Брюссельська й Португальська вулиці, а також Паризький і Фінський провулки, вулиці Декарта, Байрона, Чапека, Голди Меїр, Джона Маккейна, Вацлава Гавела та інших видатних діячів і друзів України.

Вулиця Грозненська стала Ічкерівською, колишню Іскрівську назвали іменем Джохара Дудаєва, лідера чеченського визвольного руху 1990-х років і першого президента Чеченської Республіки Ічкерія.

З повним переліком перейменованих вулиць можна ознайомитись у брошурі від КМДА.

 

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.