IN MEMORIAM: Помер історик Марко Бойцун

На 72 році життя у Лондоні відійшов у вічність британський економіст і політолог українського походження Марко Бойцун

Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив історик Андрій Здоров.

Марко Бойцун народився в Австралії в родині українських емігрантів. Його батько Роман Бойцун служив у батальйоні "Нахтігаль" та дивізії СС "Галичина".
Марко здобув ступінь доктора філософії в Йоркському університеті (Торонто). Ще під час навчання він захопися соціалістичними ідеями та став членом групи троцькістів та анархістів, куди входили також відомі згодом історики Іван-Павло Химка та Богдан Кравченко. Із цим пов'язана була й тема його дисертації "Робітничий рух і національне питання в Україні: 1880-1920", захищеної в 1985 році.
Там само в Канаді він долучився до комітетів захисту політв'язнів в СРСР та видання журналу "Діалог", гаслом якого було "За соціалізм і демократію в самостійній Україні".
Після 1991 року він неодноразово приїздив до України, курував проєкти з підготовки українських держслужбовців у галузі євроінтеграції. Тоді він вже викладав економіку в університеті Лондона.
Саме Марко зіграв головну роль у збиранні коштів на перше українське видання книги засновників українського комунізму Василя Шахрая та Сергія Мазлаха "До хвилі". До того книга виходила друком у Росії (1919) та США (1967 та 1970 англійською мовою). Без нього навряд чи наше видання побачило би світ.
В останні роки, вже відчуваючи важку хворобу, Марко повернувся до теми своєї дисертації. Зібравши нові дані та матеріали, він переробив та видав її як книгу "Робітничий рух і національне питання в Україні. 1880-1918", перша частина якої вийшла в 2017 р., а повністю книга - в 2021 році. 
До останніх днів Бойцун брав активну участь в компанії солідарності з Україною Ukraine Socialist Solidarity Campaign.
 

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Крутянці на світлинах

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».