АНОНС: У Софії Київській представлять виставку про російсько-українські війни XII–XXI століття

Презентація виставки «РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІЙНИ XII–XXI ст.: СВІДЧЕННЯ СВЯТОЇ СОФІЇ», відбудеться 24 лютого о 16.00 у Софійському соборі

Про це повідомили на своїй сторінці у Facebook Національний заповідник "Софія Київська".
 Собор Святої Софії в Києві є унікальним свідком усіх російсько-українських воєн: від далекого XII століття – до сьогодні. Очі Богородиці-Оранти бачили перше "24 лютого" в історії України – пограбування Києва, яке вчинив "перший великорос", князь Андрій Боголюбський, у 1169 році.
Численні російсько-українські протистояння відбилися у пам'яті Софійського собору – знайшли відображення у графіті, віддзеркалюються у особливостях монументального живопису.
Під склепіннями тисячолітнього храму збереглася уречевлена пам'ять не тільки про першу навалу "великоросів", але й про переможних українських лицарів, які віками йшли у бій проти московитів під знаменами князя Костянтина Івановича Острозького, короля Стефана Баторія, гетьманів Петра Конашевича Сагайдачного, Івана Виговського, Івана Мазепи, Пилипа Орлика…
Свята Софія розповідає й про вимір гасла "Слава Україні!" з точки зору церкви, привідкриє завісу таємниці пророцтва Михайла Грушевського, виголошеного ним перед Богородицею Орантою.
Виставковий проєкт "РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІЙНИ XII–XXI ст.: СВІДЧЕННЯ СВЯТОЇ СОФІЇ" ознайомить вас унікальними знаннями тисячолітніх стін про всі "24 лютого" в історії України. Його реалізація відбулася завдяки співпраці Національного заповідника "Софія Київська" з бійцями та командуванням 114-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, де служать наші друзі, брати, сестри, батьки. 24 лютого, у перший день битви за Київ (24.02.2022–02.04.2022), вони взяли до рук зброю – і перемогли.
Авторську екскурсію проведе к. і. н.,завідувач "Софійського музею" Ігор Нетудихаткін.
Вхід на відкриття – вільний.
Акредитація ЗМІ за телефоном: +380 (98) 580 78 80
 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.