IN MEMORIAM: помер журналіст Олег Панфілов

На 66-му році життя помер журналіст, публіцист, письменник та колишній оглядач Крим.Реалії (проєкт Радіо Свобода) Олег Панфілов

Про це на своєму сайті повідомив "Крим.Реалії".

Олег Панфілов народився у Таджикістані, закінчив Худжандський державний університет ім. академіка Бободжана Гафурова (раніше — Ленінабадський державний педагогічний інститут). З 1974 року почав працювати у журналістиці. Пізніше жив і працював у Москві, зокрема був кореспондентом "Независимой газеты". Працював на Радіо Свобода з 1991 року – у російській службі Раідо Свобода він був автором і ведучим програми "Власть и пресса", а також автором програми "Время и мир".

З квітня 2014 року до 2019 рік був оглядачем у проєкті Крим.Реалії та Радіо Свобода. Заснував та у 2000-2010 роках був директором Центру екстремальної журналістики при Спілці журналістів Росії.

З 2009 року жив у Грузії, був професором Державного університету Ілії, продовжував займатися питаннями боротьби з російською пропагандою.

Панфілов також є автором 37 книг, 9 фільмів та понад 5 тисяч публікацій у газетах і журналах багатьох країн світу. Нещодавно в Україні видали його книгу – "Україна та Грузія – чому разом?". У Грузії та Україні він також публікував "Антирадянські історії" та книги про війну 2008 року – "Невідома війна. Що сталося у Грузії в серпні 2008 року".

 
Панфілов, Кіпіані та невідомий Мурзик, листопад 2016 року, Кам'янець-Подільський
Фото Олександра Зінченка

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.