Відкрито виставку «Василь Стус. Пам’ятаємо!»

У Національному музеї літератури України відбулася презентація виставки «Василь Стус. Пам’ятаємо!» до 85-річчя від дня народження поета

Про це повідомляє Укрінформ.

 

Відвідувачам виставки представлено вірші Стуса та добірку праць про нього. Також на виставці є й особисті речі поета, зокрема, краватка та закладка, шарф і шапка, які митець вдягав під час заслання на Колимі. Центром виставкового простору став письмовий стіл з автентичною друкарською машинкою, телефоном, рукописами поета.

"Окремим комплексом ми показали "Палімпсести" з рукописів Стуса. Останню таку бандероль з рукописами отримала Надія Світлична (учасниця руху шістдесятників — ред.), які вона підготувала у збірку до друку в 1986 році", - зазначила завідувачка відділу науково-методичної роботи Музею літератури Галина Болотова.

Вона зауважила, що нині триває ренесанс Стуса, який почався з перепоховоння поета у 1989 році: на його могилі ще до проголошення незалежності замайоріли блакитно-жовті стяги, і кількість людей, які проводжали митця, була зіставна лише з похороном Тараса Шевченка.

"Колосальна ерудиція, знання мов, а також розуміння свободи особистості у межах тоталітарної системи, яка тисла на особистість і не давала їй повноцінного розвитку, робить Стуса актуальним для України та поєднує з європейськими поетами", - підкреслила Болотова.

Під час заходу актриса Центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса Галина Степанова продекламувала вірші Стуса, а також анонсувала бесіду з сином поета Дмитром Стусом, яка відбудеться в Музеї літератури 12 січня - у день арешту поета.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.