Арестович, Бандера і Путін - українська Вікіпедія оприлюднила найпопулярніші статті

Громадська організація «Вікімедіа Україна» проаналізувала статистику відвідувань українського розділу найбільшої онлайн-енциклопедії та виділила 50 найпопулярніших статей року

Громадська організація "Вікімедіа Україна" проаналізувала статистику відвідувань українського розділу найбільшої онлайн-енциклопедії та виділила 50 найпопулярніших статей року.

Найпопулярнішою у 2022 році стала стаття "Російське вторгнення в Україну (2022)", яка отримала 3 715 590 переглядів. На вершину рейтингу також потрапили статті про радника Офісу Президента України Олексія Арестовича,  про Україну та очільника українського націоналістичного руху Степана Бандеру.

 

"Внаслідок російського повномасштабного вторгнення багато речей сталися вперше. Уперше одразу п'ять статей українською мають понад мільйон переглядів — раніше це була максимум одна стаття на рік. Уперше найпопулярнішим історичним діячем року став Степан Бандера, а Тарас Шевченко не потрапив навіть до десятки. І вперше теми війни та сьогодення настільки витіснили "шкільні" чи "освітні": значно більше людей хотіли зрозуміти, хто ж такий Арестович та що накоїла країна-агресорка у Грузії у 2008 році, а "вічно популярні" Леся Українка чи Богдан Хмельницький вперше випали з п'ятдесятки" — коментує рейтинг Микола Козленко, заступник голови Правління ГО "Вікімедіа Україна" та адміністратор української Вікіпедії.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.