Частину грошової Нобелівської премії миру передають жертвам агресії РФ

Правозахисна організація "Меморіал", яка отримала Нобелівську премію миру, передала половину грошової частини премії Харківській правозахисній групі.

Про це повідомив її очільник Євген Захаров.

Харківська правозахисна група (ХПГ), яка є єдиним діючим в Україні членом Міжнародного Меморіалу, стала лауреатом Нобелівської премії миру 2022 року разом із іншими меморіальськими організаціями.

ХПГ отримає 1 666 666 шведських крон — половину від присудженої Меморіалу грошової частини премії. Уся ця сума буде спрямована на допомогу цивільному населенню: родинам, члени яких загинули через російське вторгнення.

7 жовтня було оголошено, що цьогорічну Премію миру отримують українська правозахисна організація Центр громадянських свобод, Міжнародний Меморіал та білоруський правозахисник Олесь Біляцький.

У пресрелізі було вказано, що нагороду отримує "російський Меморіал", однак пізніше Норвезький нобелівський комітет у листі уточнив, що нагороду отримує саме Міжнародний Меморіал, який об'єднує в собі:

  • окремі юридичні особи з назвою "Меморіал", зареєстровані в Росії (32 юридичні особи), Україні (4 юридичні особи), Італії, Франції, Німеччині та Бельгії;
  • чотири структурні відділення у Франції, Чехії, Україні та Пермському краю Росії.

Харківська правозахисна група, яка починала свою роботу як "Харківський Меморіал" у кінці вісімдесятих, зараз залишається єдиним активним відділенням Меморіалу в Україні. Директор ХПГ Євген Захаров також є членом правління Міжнародного Меморіалу з 1994 року.

 
Директор ХПГ Євген Захаров тримає офіційні копії Нобелівського диплому та медалі Меморіалу, зроблені для Харківської правозахисної групи

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.