Міська рада Полтави зганьбилась з Пушкіним та Ватутіним

Депутати Полтавської міської ради відмовились демонтувати російські маркери у місті

23 грудня Полтавська міська рада розглянула питання про демонтаж ряду пам'ятників, що є російськими імперськими маркерами.

Одним проєктом рішення передбачався демонтаж пам'ятників радянським генералам Миколі Ватутіну та Олексію Зигіну. Іншим документом мало бути надано доручення перенести у музейний простір пам'ятник Пушкіну.

Демонтаж пам'ятників Ватутіну та Зигіну підтримало 20 депутатів з 43, а за перенесення Пушкіна - всього 15. 

Рішення відхилені.

На фото можете побачити результати поіменного голосування. Більшість міських депутатів не голосували або ж утрималися.

Не підтримали рішення про демонтаж пам'ятника Пушкіну:

міський голова Олександр Мамай;

9 з 9 депутатів фракції "Слуги народу" (одна депутатка перебуває на фронті);

3 з 6 депутатів фракції "Рідне місто";

10 з 10 депутатів фракції "За майбутнє";

3 з 4 позафракційних (обрані за списком від ОПЗЖ);

2 з 4 депутатів фракції Партії простих людей Сергія Капліна;

1 з 6 депутатів фракції Європейської Солідарності (депутатка перебуває на фронті).

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.