В Ізюмі - наступна хвиля перейменувань

20 грудня начальник Ізюмської міської військової адміністрації Валерій Марченко підписав розпорядження про перейменування 21 вулиці з російськими назвами

20 грудня начальник Ізюмської міської військової адміністрації Валерій Марченко підписав розпорядження про перейменування 21 вулиці з російськими назвами. 

 

Список перейменованих вулиць:

1. Вулиця Чайковського — на вулицю 25-ї Січеславської бригади

2. Вулиця Маршала Говорова — на вулицю Короля Данила

3. Вулиця Вавілова — на вулицю Отамана Сірка

4. Вулицю Короленка — на вулицю Андрія Шептицького

5. Вулицю Волоха — на вулицю Павла Скоропадського

6. Вулицю Гастелло — на вулицю Олега Куцина

7. Вулицю Чехова — на вулицю 93-ї Холодноярської бригади

8. Вулиця Декабристів — на вулицю Гетьмана Розумовського

9. Вулиця Достоєвського — на вулицю Павла Загребельного

10. Вулиця Заслонова — на вулицю Іллі Мечнікова

11. Вулиця Кузнєцова — на вулицю Дрогобицьку

12. Вулиця Лермонтова — на вулицю Петра Болбочана

13. Вулиця Матросова Олександра — на вулицю Січових Стрільців

14. Вулиця Нахімова — на вулицю Миколи Міхновського

15. Вулиця Капітана Орлова — на вулицю Захисників України

16. Вулиця Пугачова — на вулицю Миколи Амосова

17. Вулиця Степана Разіна — на вулицю Пилипа Орлика

18. Вулиця Маршала Федоренка — на вулицю Володимира Вакуленка

19. Вулиця Червоногірська — на вулицю Червоної Калини

20. Вулиця Чкалова — на вулицю Ігоря Сікорського

21. Вулиця 60-ї Гвардійської дивізії — на вулицю Полку "Азов".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.