Оригінал рукопису «Щедрика» Миколи Леонтовича вперше покажуть у Києві

Уперше в Києві, з нагоди 145-річчя з дня народження Миколи Леонтовича, відбудеться урочиста презентація оригіналу рукопису всесвітньовідомої української пісні "Щедрик". Партитура написана рукою композитора за кілька років до прем'єри пісні у Карнегі Гол.

 

Унікальний раритет, наданий на одноденне експонування Інститутом рукопису Національної бібліотеки України імені В.В. Вернадського, уперше демонструватиметься публічно.

Окрім того, уперше буде представлено оригінал листа Симона Петлюри до Олександра Кошиця, написаний главою УНР за пів року до прем'єри "Щедрика" у Карнегі Гол.

У ньому він закликав диригента промотувати за кордоном ідею незалежної України та збирати донати на українську армію. Документ наданий на одноденне експонування Центральним державним архівом вищих органів влади та управління України.

Також на виставці експонуватиметься унікальна колекція європейських афіш хору Олександра Кошиця із фондів Слов'янської бібліотеки Національної бібліотеки Чеської Республіки (копії).

Матеріали вперше презентуються в Україні, і містять згадки про прем'єру "Щедрика" у Відні, Парижі, Цюриху та інших європейських містах, задовго до появи пісні у США. Деякі з них оформлені в синьо-жовтих кольорах й оздоблені тризубом, тому росіяни замальовували їх лайкою.

Охочі зможуть також побачити унікальні матеріали з американської біографії "Щедрика": буклет прем'єрного концерту хору Олександра Кошиця у Карнегі Гол (1922 р.), 100-річну платівку із нью-йоркським записом "Щедрика", світлини з американського турне українського хору, перші аудіозаписи "Щедрика" на Бродвеї (1926 р.) та в американській кінострічці Song of the Flame (1930 р.), раритетну колекцію різдвяно-новорічних листівок США із зображенням ластівок та дзвоників, платівки з найпершими грамофонними записами колядки Carol of the Bells та багато іншого.

Ці та інші матеріали надано Інститутом Леонтовича, Українською вільною академією наук у Нью-Йорку, Бібліотекою імені Олега Ольжича, приватними колекціонерами Анатолієм Паладійчуком, Владиславом Вігуржинським, Дмитром Пірклом, Олександром Сорочинським та іншими.

Організовує подію Музей видатних діячів української культури спільно з Інститутом Леонтовича за підтримки Українського Фулбрайтівського Кола.

Кураторка виставкового проєкту – Тіна Пересунько, засновниця Інституту Леонтовича.

Презентація відбудеться 21 грудня о 12:00 у приміщенні Музею Миколи Лисенка (вул. Саксаганського, 97) під час відкриття виставки "Я співаю, отже існую".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.