У Києві вирішили демонтувати уже демонтованого Пушкіна

Робоча група при Київській міській державній алміністрації ухвалила рішення "негайно прибрати погруддя російського поета Олександра Пушкіна та меморіальну дошку радянській письменниці Ванді Василевській із публічного простору столиці". 

Про це повідомив голова робочої групи, заступник голови КМДА зі здійснення самоврядних повноважень Володимир Прокопів.

Зауважимо, що меморіальну дошку на честь Ванди Василевської по вулиці Шовковичній зняли ще у 2016 році. А погруддя Олександра Пушкіна було скинуто з постамента невідомими 11 жовтня 2022 року.

Тож у рішенні робочої групи йдеться швидше про юридичне оформлення уже зробленої роботи.

Водночас чиновник нагадав, що пам'ятники Пушкіну (у парку Пушкіна на проспекті Перемоги) та Щорсу (на перехресті бульвара Тараса Шевченка і вулиці Симона Петлюри) мають статус пам'яток національного значення, а тому їх демонтаж потребує дозволу Міністерства культури та інформаційної політики.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.