У Києві відкрилася виставка кримськотатарських старожитностей

У Києві у Скарбниці Національного музею історії України представили культурне надбання кримських татар

Про відкриття виставки "MIRAS. Спадщина" повідомляє Укрінформ.

"Ця виставка не тільки про культуру - вона політична, і відповідає на питання "чий Крим?" - і він не російський точно. Він кримськотатарський, поєднаний історичним зв'язком з Україною", - зазначила керівник Служби забезпечення діяльності Кримської платформи Марія Томак.

 

Вона додала, що контекст експозиції - локалізація традиційних кримськотатарських старожитностей в скарбниці України - допомагає спростувати імперські та радянські міфи про півострів.

"Виставка висвітлює історію України та роль кримських татар, на противагу міфам, що Крим начебто не був пов'язаний з Україною, - його подарував Хрущов, що кримськотатарський народ — не корінний народ або що це уламок якихось татар, хоча ми розуміємо, що киримли — це народ, сформований на цьому півострові", - сказала вона.

У залах другого поверху Скарбниці презентовано предмети ювелірного мистецтва й побуту XIХ – початку XX століть, вироблені кримськими татарами. Куратори виставки представили традиційні жіночі головні убори - феси, оздоблені золотим рослинним орнаментом і монетами, пряжки до жіночого пояса - к'уашак - баші, а також малюнки й фото з краєвидами півострова, одяг і весільне обрдове приладдя, зокрема, кисет - нішан кисесі.

"Відношення в сім'ї мають бути паритетними, заснованими на духовності та взаємній повазі між подружжям. Якщо українці кажуть про родове дерево, то кримські татари ведуть мову про дерево сім'ї, яка є тут і зараз", - повідомили в ГО "Алєм" та кураторка виставки Есма Аджієва.

Водночас вона підкреслила, що символи, закладені в орнаменті, "притаманні як українцям, так і кримським татарам, бо вони позначають любов і повагу до батьків - це ті сенси, що нас поєднують".

Аджієва повідомила, що виставка планувалася ще з 17 лютого у межах проєкту "Смисли, що об'єднують". За її словами, війна внесла свої корективи, однак, як говорить народна мудрість кримських татар, терпіння - це золото, а дії - його перлини, тож попри вагання експозиція відбулася й триватиме до 30 червня наступного року. Також кураторка наголосила, що реалізувати ідею допомогла Швейцарія, із якою вони співпрацюють з 2016 року. Ця країна стала першою, зі слів Аджієвої, хто підтримав, зокрема, ГО "Алєм", коли вони переїхали з окупованого півострова.

Посол Швейцарії Клод Вільд зазначив, що чутливість до проблеми кримських татар зумовлена трагічною історією цього народу, який саме на території України зміг вільно самовизначитися.

"Це меншина, у якої була трагічна історія, зокрема за Сталіна і сьогодні - з окупацією Криму. Цей народ має право на існування й самовизначення. Місце, де вони змогли проявити себе, - це сучасна Україна. Історія Швейцарії - теж є певним печворком, цілісність, яка складається з різноманітних клаптиків. І тому ми чутливі до такої проблематики. Ми впевнені, що саме різноманітність робить Україну сильною", - пояснив Віль.

Виставка "Miras. Спадщина" відбулася в межах проєкту ГО "Алєм" "Сенси, що об'єднують", який реалізується за підтримки Швейцарської агенції розвитку та співробітництва. Партнерами проєкту стали Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.