У латвійському Даугавпілсі демонтували два радянські пам'ятники

У ніч на 31 жовтня у латвійському місті Даугавпілсі демонтували два пам'ятники, які визнані такими, що прославляють окупаційний режим

Про це повідомляє Укрінформ.

 

27 жовтня з'явилася інформація про те, що в ніч з 30 на 31 жовтня буде закрито доступ до пам'ятників, включених до списку об'єктів, що підлягають демонтажу. У Даугавпілсі це пам'ятник солдатам Червоної армії у Сквері слави та пам'ятник солдатам 360-ої стрілецької дивізії РСЧА навпроти Комунального цвинтаря.

Голова Даугавпілської міської думи, русофіл Андрій Елксниньш у соціальних мережах закликав мешканців міста, більшість яких є етнічними росіянами, "попрощатися з пам'ятниками: принести квіти, запалити свічки, зробити фотографії". 

На момент початку демонтажних робіт, які проводить уряд Латвії, а не місцеве самоврядування, біля пам'ятників зібралось близько 150 осіб. Учасники акції розпочали кидати каміння та пляшки в поліцейських та робітників.  

У результати поліція затримала 37 осіб, а радянгські пам'ятники були демонтовані.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.