Демонтаж пам’ятників червоноармійцям у Польщі показували у прямому ефірі

У прямому ефірі на сайті Інституту національної пам'яті (IPN) Польщі та соцмережах регіональних відділів Інституту показували демонтаж чотирьох пам'ятників Червоній армії у Польщі.

 

Демонтаж пам'ятників червоноармійцям, крім населеного пункту, відбувся в Глубчице та Бичині Опольського воєводства, Боболіцах Західнопоморського воєводства та Сташові Свєнтокшиського воєводства.

Усі чотири пам'ятники вдячності червоній армії було встановлено в цих населених пунктах в 1945 році.

Голова IPN Польщі Кароль Навроцький, який відвідав місце демонтажу радянського пам'ятника в Глубчице під час брифінгу для ЗМІ підкреслив, що відбувається демонтаж символу радянської системи, яка пліч-о-пліч з Адольфом Гітлером розпочала Другу світову війну, а також символу системи, яка після 1945 року підпорядкувала і колонізувала пів Європи, зокрема і Польщу.

"Це символ системи, дух якого перейняла сучасна російська федерація, яка в ціннісній і ментальній площині відповідає за смерть українців сьогодні, в XXI столітті",- наголосив Навроцький.

Він додав, що цей пам'ятник є також символом брехні та перекручування історії, оскільки в 1945 році радянські солдати не принесли до Польщі свободу, а "чергове поневолення".

Навроцький навів приклади, коли радянські солдати вбивали невинних поляків у різних населених пунктах після так званого звільнення територій від нацистів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.