В Одесі затвердили список вулиць на перейменування

Майже 100 одеських вулиць будуть перейменовані

Історико-топонімічна комісія Одеської міської ради затвердила перелік 96 вулиць та провулків, назви яких пов'язані з РФ чи радянським минулим і підлягають перейменуванню.

Про це повідомляє Укрінформ.

 

"Історико-топонімічна комісія винесла на розгляд (сесії міськради – ред.) 96 назв вулиць та провулків - кандидатів на перейменування", - зазначив член історико-топонімічної комісії Одеської міської ради Олександр Бабич.

За словами історика, вирішено, зокрема, прибрати майже всіх російських та радянських письменників, які не мали відношення до Одеси (Блок, Шолохов, Гаршин, Грибоєдов, Чернишевський, Жуковський тощо). Також будуть перейменовані майже всі вулиці, названі на честь радянських та російських постатей, наприклад, Ціолковського, Васнецова, Шишкіна, Мічуріна, Макаренка.

Окрім того, з міського публічного простору підуть геть імена народовольців-терористів (Кібальчича, Засулич, Фігнер), а також Дмітрія Донского, Невского, Нахімова, Кутузова, Дєжньова. Не буде вулиць, пов'язаних із російськими географічними назвами та іменами радянських маршалів. Однак зробили винятки для тих генералів, які дійсно захищали та визволяли Одесу - Петрова, Малиновського, Бочарова та ще декількох.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.