На подвір’ї маєтку Митрополита Андрея Шептицького демонтували радянський пам’ятник

Пам’ятник тоталітарного режиму був, фактично, наругою над історичною пам’яттю українців

30 вересня на Львівщині, в селі Прилбичі Новояворівської громади, на подвір'ї маєтку Митрополита Андрея Шептицького демонтували черговий радянський пам'ятник. У цьому символічному місці, де в перші дні окупації західної частини України 1939 року росіяни розстріляли графа Льва Шептицького з родиною, такий пам'ятник тоталітарного режиму був, фактично, наругою над історичною пам'яттю українців.
Ініціаторами демонтажу пам'ятника стала сама громада і активісти ініціативи "Локальна декомунізація".
Зокрема, представник ініціативи Назар Мединський зазначив присутнім на демонтажі представникам ЗМІ наступне:
"думаю, ні в кого не виникає бажання і далі носити квіти русскім "альошам і ванькам", якими маркували свій простір совєтські окупанти в наших містах і селах. Поміж прізвищами місцевих, яких насильно мобілізували до "красної" армії, на символічних плитах точно є імена чекістів, які катували наш народ.
Їхні діти і внуки 24 лютого прийшли робити це знову - в Бучі, Ізюмі, Маріуполі і Бородянці. Поки наше військо б'ється з окупантами, ми маємо зачистити тил від ворога, який криється у символіці, а через неї - у сприйнятті нашого простору, в наших спогадах про села і міста".
 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.