Депутати ініціюють спецпенсії для борців за незалежність України

Кадебісти та радянські судді нині мають значно більші пенсії, аніж борці за незалежність України

Народні депутати ініціюють встановлення пенсій за особливі заслуги для борців на незалежність України – про це на своїй сторінці у Facebook написав історик, народний депутат Володимир В'ятрович.

"Люди, завдяки яким постала незалежна українська держава, мають отримати від цієї держави гідні пенсії", – наголошує В'ятрович.

Наразі типовою є ситуація, коли борці за незалежність, які пережили роки комуністичних таборів, живуть у бідності. "Їхні пенсії значно нижчі за пенсії їхніх катів – колишніх суддів, прокурорів, працівників КДБ, МВС тощо, є значно вищими. Час нарешті покласти край цій несправедливості", – пише Володимир В'ятрович.

 
Миколі Матусевичу надали матеріальну допомогу лише після широкого розголосу
reporters.media

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.