Керівники східноєвропейський держав написали лист-звернення про європейську пам’ять

Керівники Естонії, Литви, Латвії, Польщі і Румунії підписали спільне звернення до Євросоюзу приділити більше уваги засудженню злочинів усіх тоталітарних режимів ХХ століття та вшануванню пам’яті їх жертв

 

Спільний лист-звернення про європейську пам'ять

Дорогі колеги,

Жорстока неспровокована та невиправдана агресивна війна Російської Федерації проти України сигналізує про зростання авторитаризму, який нехтує та навіть прагне знищити міжнародний правопорядок. Це тривожне нагадування про не дуже далеке минуле, зокрема про злочини, вчинені двома жорстокими тоталітарними режимами ХХ століття в Європі — нацизмом і комунізмом.

Тло та коріння ідеології нинішнього кремлівського режиму в багатьох випадках є відображенням попередників нещодавньої Росії: СРСР та Російської імперії. Росія ніколи не засуджувала совєтські злочини, а її нинішнє керівництво відкрито терпить і навіть з ентузіазмом підтримує совєтську спадщину. Необхідно посилити зусилля на рівні ЄС для боротьби зі спробами Росії переписати історію та використовувати наративи тоталітарних режимів у контексті війни проти України, використовуючи правові, політичні інструменти та інструменти підвищення обізнаності. Без точної, чесної та всебічної оцінки минулого, ми не зможемо ефективно запобігати майбутнім злочинам на нашому континенті та розслідувати нинішні злочини в Україні.

Демократичний світ рішуче засудив нацистський режим і притягнув до відповідальності його лідерів і злочинців. Гіркі уроки нацизму та злочини режиму стали обов'язковою частиною навчання історії в наших освітніх системах. Водночас пам'ять і знання про совєтські злочини ще не знайшли належного місця у свідомості європейців.

Сьогодні, як ніколи, потрібне чітке та далекоглядне керівництво для просування наративів європейської пам'яті в усьому ЄС, які зрештою мають стати частиною національних освітніх програм усіх держав-членів. ЄС має найкращі можливості для того, щоб узяти на себе цю скоординовану роль, і такий жест також був би своєчасним і дуже актуальним у світлі безпрецедентного рівня російської дезінформації, включно з питаннями європейської історії.

За останні роки було зроблено важливі кроки на європейському рівні за допомогою створення Платформи європейської пам'яті та сумління. ЄС може зробити більше, надавши Платформі необхідні політичні та фінансові ресурси. Створення загальноєвропейського меморіалу жертв тоталітаризму в Брюсселі було б дуже важливим кроком у забезпеченні належної пам'яті про злочини, скоєні тоталітарними режимами, у тому числі совєтським, у наших зусиллях підвищити обізнаність та запобігти подібним злочинам, – зупинити їх в Україні та віддати данину пам'яті жертвам.

Ми дуже розраховуємо на ваше особисте залучення та підтримку цих ініціатив, які можуть бути розглянуті в Раді ЄС.

Кая Каллас, прем'єр-міністр Естонської Республіки

Кріш'яніс Каріньш, прем'єр-міністр Латвійської Республіки

Ґітанас Науседа, Президент Литовської Республіки

Матеуш Моравецький, прем'єр-міністр Республіки Польща

Клаус Йоганніс, президент Румунії

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.