У Білорусі знищили кладовище Армії Крайової

Диктаторський проросійський режим Лукашенка у Білорусі знищив цвинтар польських солдат часів Другої світової війни

Диктаторський проросійський режим Лукашенка у Білорусі знищив цвинтар польських солдат часів Другої світової війни.

У селі Сурконти поблизу Гродна 25 серпня у присутності голови місцевої сільради та міліції екскаватор розрівняв кладовище вояків польської Армії Крайової.

Поховання виникло під час Другої світової війни. 21 серпня 1944 року у Сурконтах стався бій між російськими енкаведистами та Армією Крайовою. Незадовго до цього цей загін АК спільно з Червоною армією здійснювали операцію з вигнання нацистів із Вільнюса. Після неї радянська сторона почала дії проти своїх союзників.

У ході бою в Сурконтах з польського боку загинули 18 осіб, ще 18 було поранено. Однак, росіяни добили усіх поранених, окрім одного, який зумів зімітувати смерть.

З радянського боку, за польськими даними, загинуло 132 енкаведиста, але червоні визнали лише 18 загиблих.

Поховання польських солдат на сільському кладовищі комуністи не дозволили. Тому могилу викопали у полі, поблизу поховання учасників повстання 1863 року. В радянський час місцеві мешканці не допустили розорення могили під колгоспне поле.

У вересні 1991 року збудовано меморіал. 

 
 

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.