Розпочався 23 міжнародний конгрес історичних наук

До польського міста Познань приїхало понад 700 істориків з усього світу

 

21 серпня 2022 року у Познані (Польща) розпочав роботу 23 Міжнародний конгрес історичних наук.

У його роботі візьмуть участь понад 700 істориків із 70 держав. Організаторами конгресу є Міжнародний комітет історичних наук, Комітет історичних наук Польської академії наук та Познанський університет імені Адама Міцкевича.

Під час конгресу буде вручена нагорода International ICHS History Prize історику з Делійського університету Санджею Субраманьяму. Також п'ятеро молодих дослідників будуть відзначені Премією ICHS-Shandong University Young Historian Award.

Під час конгресу в Познані вперше відбудеться дослідницький форум. Науково-дослідні установи представлять свої поточні чи заплановані проєкти аудиторії з відомими науковцями та дослідниками-початківцями. Це має забезпечити можливість співпраці між установами, а також залучення висококваліфікованих дослідників до співпраці. 

Українська тематика на конгресі буде представлена доповідями:

- Поліни Барвінської "History in Ukraine: approach to progressive narrative in political transitions",

- Томаша Кемпи "The Expansion of the Polish Language among the Elites of the Grand Duchy of Lithuania and the Ukrainian Lands Belonging (after 1569) to the Polish Crown in the 16th-17th Centuries", 

- Міхала Васюцьонка "Reshaping Common Past: Medieval Polish-Ruthenian-Moldavian in Polish and Romanian and Ukrainian Historiographies Before and After World War I".

Організатори вирішили, що Національні комітети історичних наук з Росії та Білорусі не можуть брати участі у конгресі через їх агресію проти України. Крім того, організатори надали гранти для учасників конгресу з України.

Історики організовують міжнародні конгреси, починаючи з 1900 року. У 1926 році засновано Міжнародний комітет історичних наук (ICHS) як неурядову організацію, що складається з національних комітетів, які представляють країни-члени, і спеціалізованих комісій, присвячених конкретним дослідницьким питанням. 

Головною метою Комітету є популяризація історичних наук через міжнародне співробітництво. Комітету було доручено організовувати конгреси кожні п'ять років.

Попередній конгрес відбувся у Цзінані (Китай) у 2015 році. Тоді було заплановано, що конгрес у Познані має відбутися у 2020 році, однак, через пандемію його було перенесено на пізніший час.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.