Звернення культурних інституцій щодо «реорганізації» Національного центру Олександра Довженка

17 серпня видано наказ про "реорганізацію" Довженко-центру. Культурні інституції та діячі протестують

 

Звернення культурних інституцій щодо "реорганізації" Національного центру Олександра Довженка

Президенту України Зеленському В.О.
Прем'єр-міністру України Шмигалю Д.А.
Кабінету Міністрів України

Висловлюємо рішучу незгоду з рішенням Державного агентства України з питань кіно "реорганізувати" Національний центр Олександра Довженка, що призведе до фактичного згортання однієї з найпомітніших та найуспішніших інституцій української культури та культурної дипломатії. Це рішення зруйнує цілісну інституційну модель Довженко-Центру, яка полягає в збереженні, дослідженні, переосмисленні та промоції українського архівного і сучасного кіно в Україні і за кордоном.

За аналогією із запропонованим підходом, кожен український музей належить розділити на кілька установ і встановити бар'єри між цими частинами, тим самим унеможливлюючи виконання місії сучасної культурної інституції. Це повністю суперечить сучасним підходам до культурного менеджменту, які передбачають мультидисциплінарність, гнучкість, постійний пошук нових сенсів та опору на культурну спадщину.

Але головна проблема полягає в тому, що такі рішення послаблюють спроможність України розповідати свою історію на міжнародній арені в умовах безпрецедентної уваги світу до нашої держави.

Міжнародна безпека і порозуміння прямо залежать від діалогу між інституціями різних країн, які забезпечують єдність суспільства, його спроможність легітимізувати політичні рішення. Тому сталість культурних інституцій, особливо у часи війни та політико-економічних криз, є важливим елементом національної безпеки та відображає рівень суб'єктності країни — того, чи здатна вона виступати повноцінною стороною у діалозі з іншими учасниками світової політики.

Послаблення інституцій та успішних агентів культурної дипломатії, яким нині є Довженко-Центр, їх реорганізація чи ліквідація, розхитування організаційної структури, позбавлення матеріальних культурних активів, таких як фільмофонд, тиск на команди є прямою репутаційною втратою для всієї країни та вкрай негативним сигналом для міжнародної спільноти, що виходить далеко за межі культурного поля.

Такі дії розцінюються закордонними партнерами та донорами як корупційні ризики та неповага до співпраці та наданої раніше підтримки. Це ознака того, що спільні цінності поставлені під сумнів. Нищення успішних культурних інституцій зашкодить довірі до України у світі, послабить підтримку дій Президента та Уряду України, які сьогодні є визначальними для відстоювання незалежності України.

Окрім того, виокремлення фільмової колекції від інших структурних одиниць Довженко-Центру (кіноархіву та Музею кіно) унеможливить багато міжнародних проєктів, пов'язаних з промоцією української кіноспадщини у світі, її належне збереження та дослідження за міжнародними стандартами. Консолідована обґрунтована критика такого рішення з боку фахової культурної спільноти є серйозною підставою для перегляду відповідного наказу Держкіно.

Закликаємо Кабінет Міністрів України зупинити рішення підпорядкованого йому Державного агентства України з питань кіно щодо "реорганізації" Довженко-Центру, який представляє Україну у Міжнародній федерації кіноархівів та є цілісною організацією, яка довела свою ефективність як в Україні, так і за її межами.

Мистецький арсенал
Український інститут
Український ПЕН

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.