Звернення культурних інституцій щодо «реорганізації» Національного центру Олександра Довженка

17 серпня видано наказ про "реорганізацію" Довженко-центру. Культурні інституції та діячі протестують

 

Звернення культурних інституцій щодо "реорганізації" Національного центру Олександра Довженка

Президенту України Зеленському В.О.
Прем'єр-міністру України Шмигалю Д.А.
Кабінету Міністрів України

Висловлюємо рішучу незгоду з рішенням Державного агентства України з питань кіно "реорганізувати" Національний центр Олександра Довженка, що призведе до фактичного згортання однієї з найпомітніших та найуспішніших інституцій української культури та культурної дипломатії. Це рішення зруйнує цілісну інституційну модель Довженко-Центру, яка полягає в збереженні, дослідженні, переосмисленні та промоції українського архівного і сучасного кіно в Україні і за кордоном.

За аналогією із запропонованим підходом, кожен український музей належить розділити на кілька установ і встановити бар'єри між цими частинами, тим самим унеможливлюючи виконання місії сучасної культурної інституції. Це повністю суперечить сучасним підходам до культурного менеджменту, які передбачають мультидисциплінарність, гнучкість, постійний пошук нових сенсів та опору на культурну спадщину.

Але головна проблема полягає в тому, що такі рішення послаблюють спроможність України розповідати свою історію на міжнародній арені в умовах безпрецедентної уваги світу до нашої держави.

Міжнародна безпека і порозуміння прямо залежать від діалогу між інституціями різних країн, які забезпечують єдність суспільства, його спроможність легітимізувати політичні рішення. Тому сталість культурних інституцій, особливо у часи війни та політико-економічних криз, є важливим елементом національної безпеки та відображає рівень суб'єктності країни — того, чи здатна вона виступати повноцінною стороною у діалозі з іншими учасниками світової політики.

Послаблення інституцій та успішних агентів культурної дипломатії, яким нині є Довженко-Центр, їх реорганізація чи ліквідація, розхитування організаційної структури, позбавлення матеріальних культурних активів, таких як фільмофонд, тиск на команди є прямою репутаційною втратою для всієї країни та вкрай негативним сигналом для міжнародної спільноти, що виходить далеко за межі культурного поля.

Такі дії розцінюються закордонними партнерами та донорами як корупційні ризики та неповага до співпраці та наданої раніше підтримки. Це ознака того, що спільні цінності поставлені під сумнів. Нищення успішних культурних інституцій зашкодить довірі до України у світі, послабить підтримку дій Президента та Уряду України, які сьогодні є визначальними для відстоювання незалежності України.

Окрім того, виокремлення фільмової колекції від інших структурних одиниць Довженко-Центру (кіноархіву та Музею кіно) унеможливить багато міжнародних проєктів, пов'язаних з промоцією української кіноспадщини у світі, її належне збереження та дослідження за міжнародними стандартами. Консолідована обґрунтована критика такого рішення з боку фахової культурної спільноти є серйозною підставою для перегляду відповідного наказу Держкіно.

Закликаємо Кабінет Міністрів України зупинити рішення підпорядкованого йому Державного агентства України з питань кіно щодо "реорганізації" Довженко-Центру, який представляє Україну у Міжнародній федерації кіноархівів та є цілісною організацією, яка довела свою ефективність як в Україні, так і за її межами.

Мистецький арсенал
Український інститут
Український ПЕН

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.