12 серпня почнуться дискусії про деколонізацію в Одесі

12 серпня платформа культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво разом із Зеленим театром в Одесі розпочинають цикл публічних дискусій про деколонізацію «Імперія: пам’ятати не можна повернути»

12 серпня платформа культури пам'яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво разом із Зеленим театром в Одесі розпочинають цикл публічних дискусій про деколонізацію "Імперія: пам'ятати не можна повернути". Відвідати події можна буде в одеській бібліотеці імені Грушевського або долучитися до трансляцій онлайн. Зібрані під час заходів кошти будуть передані на підтримку ЗСУ.

 

Війна, яку веде Росія проти України, змушує міркувати не тільки про військовий опір, але й про ту частину минулого, яке пов'язано з Росією, зокрема, Російською імперією. Її сліди присутні в публічному просторі українських міст, а простір культурний наповнюють наративи, які ми не завжди помічаємо. Тож як зробити так, щоб імперія назавжди втратила владу над нами?

Платформа культури пам'яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво і Зелений театр починають розмову про імперське минуле на Півдні України, зокрема в Одесі. Ми запускаємо серію публічних дискусій, у яких разом із експертами будемо шукати відповіді на питання, як нам будувати розмову з минулим, щоб створити перспективу бажаного майбутнього.

Кураторка та модераторка дискусійної програми — Оксана Довгополова, докторка філософських наук, професорка кафедри філософії Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, співзасновниця платформи культури пам'яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво.

Події проходитимуть двічі на місяць протягом серпня і вересня, по п'ятницях, в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Михайла Грушевського (вул. Троїцька, 49/51). 

Приєднатися до подій також можна буде онлайн під час прямих трансляцій y Facebook. 






Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.