Ткаченко закликав бути виваженими при декомунізації

Міністр культури Ткаченко вважає, що українцям варто "не допустити знищення пам'яті про справді значущих для України історичних постатей та пам'яток"

Про це міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко сказав на брифінгу в Медіацентрі Україна.

"У процесі очищення публічного простору від російської імперської тоталітарної спадщини важливо не допустити знищення пам'яті про справді значущих для України, конкретного міста або села історичних постатей. Кого ми маємо на увазі? Тих, хто зробив важливий внесок у розвиток української або світової науки, культури чи суспільного життя, були прихильними та толерантними до України та української культури, визнавали її, разом з іншими боролися із тотальним режимом чи зазнали переслідування", - зазначив міністр.

За словами Ткаченка, твори мистецтва, щодо яких є суспільний консенсус, можна переміщати в інший простір. Варто пропонувати тимчасові рішення щодо тих чи інших пам'яток, в тому числі й маскування та закривання, аби уникнути поспішних рішень та не допустити втрати культурного надбання.

 

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.