АНОНС: виставка «Європейська Україна. Доба Мазепи»

Відвідувачі зможуть побачити особисті речі Івана Мазепи, дорогоцінні вклади на потреби церкви й освіти від гетьмана та його матері, особисті речі митрополита-реформатора Петра Могили та урядників київського магістрату, пергаментну грамоту-унікат про підпорядкування Київської митрополії Вселенському патріархові, гетьманський скарб XVII століття, сеймові конституції Речі Посполитої 1616 року, репліки Конституції Пилипа Орлика з російського державного архіву давніх актів та Національного архіву Швеції, а також багато інших артефактів

28 червня о 15:00 на території Києво-Печерської лаври, в Скарбниці Національного музею історії України, відкриється виставка "Європейська Україна. Доба Мазепи".

 

Україна здавна була частиною європейського культурного простору. У фокусі уваги виставки зосереджені культура, освіта та політичні погляди української еліти доби козацької держави – Гетьманщини.

В освітніх закладах, створених за європейською гуманістичною моделлю, українці Гетьманщини дізнавалися про засади природного права та дискусії західних мислителів про право на повстання проти володаря-тирана.

Орієнтування козацької політичної культури на демократичні (на відміну від московії) традиції Речі Посполитої – спільної держави поляків, українців, литовців та білорусів, зумовило появу Конституції Пилипа Орлика 1710 року, що є ключовою ознакою історичної належності України до Європи.

Відвідувачі зможуть побачити особисті речі Івана Мазепи, дорогоцінні вклади на потреби церкви й освіти від гетьмана та його матері, особисті речі митрополита-реформатора Петра Могили та урядників київського магістрату, пергаментну грамоту-унікат про підпорядкування Київської митрополії Вселенському патріархові, гетьманський скарб XVII століття, сеймові конституції Речі Посполитої 1616 року, репліки Конституції Пилипа Орлика з російського державного архіву давніх актів та Національного архіву Швеції, а також багато інших артефактів.

Виставка діятиме у Скарбниці Національного музею історії України (вул. Лаврська, 9, корпус 12). Експонати зі своїх зібрань також надали Національний музей історії України, Національний заповідник "Києво-Печерська лавра", Національна бібліотека України ім. В. Вернадського НАН України, Центральний державний історичний архів України.

Відкриття виставки для загального огляду з 29 червня. Відвідати виставку можна буде лише у складі екскурсійних груп.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.