У Рівному не знайшли решток радянського героя

У Рівному пошуки решток комдива Михайла Богомолова, які планували перепоховати на кладовищі у рамках дерадянізації, не дали результату

Про це інформує Суспільне.Рівне.

 

Зранку 21 червня комунальники почали обстежувати землю під пам'ятником у сквері Українських добровольців, що поруч із вулицею Петра Могили. Загалом перекопали близько 50 квадратних метрів та заглибились вниз на понад два метри. Кісток чи залишок труни, які б вказували на наявність решток, не виявили, тож яму засипали.

Інформація щодо наявності кісток під пам'ятником була суперечлива. Зі слів головного спеціаліста управління культури міста Юрія Фаєвського, публікація в радянській газеті "Червоний прапор" від 1940 року вказувала, що поховання тут таки є.

"Там є репортаж з похорон Михайла Богомолова і є некролог, що в Рівному він похований. І ще є документи, які свідчать про те, що замовлялись кошти для спорудження цього пам'ятника в 1940 році", — казав Фаєвський.

Водночас частина дослідників вважали, що Богомолов похований не в Рівному, а у Москві.

На кладовищі Дубенське уже була викопана могила для перепоховання Богомолова, заготували для цього також пакет для решток та труну.

Михайло Богомолов — командир дивізії, військовий двічі захоплював Рівне у складі Червоної армії та брав участь в боях проти військ Української Народної Республіки. Радянська влада тричі нагородила його Орденом Червоного Прапора.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.