У польському Грубешові створили мурал на честь Станіслава Басая-Рися

Навіть Армія Крайова не хотіла мати нічого спільного із загоном Станіслава Басая-Рися

Багато років поспіль частина польського політикуму закидала українцям вшанування УПА, Степана Бандери та діячів українського підпілля у часи Другої світової війни.

Утім, у самій Польщі також вшановували діячів польського націоналістичного руху.

 

Днями на будівлі школи у місті Грубешів створено мурал на честь Станіслава Басая-Рися та Генрика Добжанського-Губаля.

Станіслав Басай-Рись – діяч польського націоналістичного руху часів нацистської окупації, причетний до убивств українців та спалення їх майна у селах Мірче, Молодятичі, Пересоловичі, Модринь, Верешин, Малків, Пригоріле, Старе Село, Сагринь, Турковичі, Ласків, Смолигів та інших впродовж 1943-1945 рр. Від його дій відхрещувалось навіть командування Армії Крайової.

Поруч із портретом Рися намальовано зображення Генрика Добжанського-Губаля – одного із героїв оборони Польщі у вересні 1939 року.

"Витвір іще в роботі, але вже неможливо не помітити, в'їжджаючи до міста. Про це нам йшлося!" - сказала бургомістр Грубешова Марта Маєвська.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.