Росіяни розбомбили єврейський цвинтар у Глухові

Російська ракета влучила в єврейське кладовище у Глухові

Про це в Телеграм повідомив міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко.

 

"рашисти влучили ракетою у єврейське кладовище у Глухові. Це черговий прямий доказ того, що у росії немає нічого святого взагалі, а також того, що вони нічим абсолютно не відрізняються від фашистів, які знищували євреїв 80 років тому", - написав Ткаченко.

Глухівський єврейський цвинтар розташований в охоронній зоні Національного заповідника "Глухів". На кладовищі зафіксовано півтисячі надгробків ХІХ–ХХ ст., зокрема могила жертв єврейського погрому 22–23 лютого 1918 року і листопада 1919 року.
Також тут поховані єврейський письменник, публіцист і педагог Лазар Цвейфель, духовні рабини Менахем-Нохум-Довид Геселєв та Ісраель-Дов-Бер Нохимов Шумяцькі та ін.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.