АНОНС: Презентація нових видань про Михайла Грушевського

Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського відновлює свої культурно-освітні заходи

Вперше після 24 лютого затишна садиба на Паньківській, 9 збирає всіх, хто цікавиться видавничими проєктами науковців музею.

31 травня о 14.00 в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського на Паньківській, 9 відбудеться презентація нових видань.

 

На початку року світ побачили третя і четверта книги видання Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського — "Михайло Грушевський: Студії та джерела". "Студії" вмістили ґрунтовні розвідки співробітників Музею Грушевського, відкриваючи нові сторінки життєпису вченого.

Наприкінці січня Видавничий дім "Антиквар" опублікував. спецвипуск ""Текст, контекст і підтекст": карикатури і шаржі сатиричних журналів доби Української Центральної Ради".

Цей проєкт став підсумком своєрідного наукового хоббі завідувачки музею Світлани Панькової. Вона вперше спробувала поглянути на знакові події і ключові постаті Української революції через унікальні джерела, які майже століття залишалися на маргінесі історичних студій — твори художників-карикатуристів та сатиричну публіцистику часописів "Ґедз", "Будяк" та "Реп'яхи".

Редакційна політика цих часописів залишалася послідовною і принциповою: не дати українському істеблішменту і суспільству тримати себе в міцних обіймах "старшого" брата. Автори закликали творити нову Україну, зректися старих постулатів, насамперед будь-яких спроб порозуміння з Росією. До болю сучасно.

Третє видання — "Щоденники Михайла Грушевського 1902‒1914 рр.". Це унікальне мемуарне джерело репрезентує всі виявлені на даний час нотатки львівського професора початку ХХ ст., продовживши тим самим серію опублікованих раніше записів гімназичних та студентських років.

До розмови можна підключитися онлайн за посиланням.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.