Завершено експедицію "Жива історія: свідки та жертви російських злочинів"

Дослідники записали свідчення понад 50 українців, що постраждали від російської окупації

Команда дослідників здійснила усноісторичну експедицію до Київської області в рамках спільного проєкту "Локальної історії" та Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя "Жива історія: свідки та жертви російських злочинів". Перший етап проєкту вдалося реалізувати завдяки науковому замовленню Українського Католицького Університету. 

 

Під час експедиції історики записали декілька десятків інтерв'ю зі свідками та жертвами російських злочинів у населених пунктах, які перебували під окупацією у лютому-березні 2022 року: міста Буча, Ірпінь, селище Бородянка, села Андріївка, Бабинці, Дружня, Здвижівка, Пилиповичі. 

Місцеві мешканці розповідали про те, як російські війська окуповували території, вивозили людей на територію Білорусі, грабували місцевих, катували та вбивали цивільних. Серед тих, хто погодився розповісти свої спогади, – волонтери, яких утримували в російському полоні, люди, що зазнали катувань, ті, хто втратив своє житло і майно, родичі замордованих і вбитих українців.

В межах проєкту зафіксували на фото руйнування житлових будинків, лікарень, шкіл, торгових центрів та інші наслідки російських злочинів.

Матеріали, які вдалось зібрати під час експедиції, будуть опубліковані на сторінках Локальної історії та Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя, а також на youtube-каналі Локальної історії

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.