Спецпроект

АНОНС: лекція Дарії Маттінґлі "Голодомор і російсько-українська війна: що нам слід знати"

За своїми кінцевими цілями та риторикою нинішня війна нагадує Голодомор 1932-33 років. Нещодавні масові вбивства в Бучі, свідоме нищення росіянами культурної спадщини України – це повторення історії

Українське товариство Кембриджського університету (Cambridge University Ukrainian Society) протягом травня організовує серію публічних лекцій про якнайширше потлумачену інструменталізацію історії у контексті російсько-української війни.

25 травня, о 20.00 (за київським часом) відбудеться лекція Дарії Маттінґлі (Кембриджський університет, Велика Британія) "Голодомор і російсько-українська війна: що нам слід знати" ('Holodomor and the Russo-Ukrainian War: What We Need to Know').

Детальніше про подію можна довідатися за покликанням.

Дарія Маттінґлі є реципієнткою Leverhulme Early Career Fellowship у Кембриджському університеті (Велика Британія), де вона захистила PhD та зараз викладає радянську та російську історію.
До викладання в Кембриджі, докторка Маттінґлі викладала філософію та історію в Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка та Бристольському університеті (Велика Британія).
Її майбутня книга аналізує впізнавані та меморіальні сліди рядових винуватців Голодомору 1932-1933 років в Україні.
 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.