Окупанти вивезли оригінали картин Куїнджі та Айвазовського з маріупольських музеїв

З Маріуполя російські загарбники повністю вивезли всі цінні експонати з Музею краєзнавства та Художнього музею ім. Куїнджі

Про це повідомив у середу, 27 квітня, радник мера Маріуполя Петро Андрющенко в телеграмі.

 

"Окупанти повністю вивезли всі цінні експонати з Музею краєзнавства та Художнього музею. В Маріуполі зберігалось сім оригінальних шедеврів, які, за попередньою інформацією, були передані окупантам директоркою Маріупольського краєзнавчого музею Наталею Капусниковою, яка знала точне місце таємного зберігання шедеврів та особисто передала все з рук в руки", – написав Андрющенко.

Він зазначив, що директорка музею передала загарбникам:

  • оригінали трьох картин Куїнджі "Червоний захід", "Осінь", "Ельбрус"; оригінал картини Айвазовського "Біля берегів Кавказу";
  • два оригінали картини Дубовського – "Море" і "Ніч на Балтійському морі";
  • оригінал Калмикова "А.І.Куїнджі".

А також вона передала бюст Куїнджі роботи скульптора Беклемішева та три унікальні ікони – Ісус Христос Вседержитель, Богоматір з Немовлям; Іоан Хреститель.

Андрющенко розповів, що Капусникова, окрім того, бере участь у формуванні абсолютно неправдивої інформації про знищення музею бійцями полку "Азов" 15 березня.

Однак керівник Департаменту культури Маріупольської міськради Діана Трима саме 15 березня у другій половині дня була в обох музеях перед евакуацією та може засвідчити про абсолютну неправду з боку Капусникової, підкреслив радник мера.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.