В Луцьку виконали закони про декомунізацію

На черзі - деколонізація близько 100 вулиць міста

Луцька міська рада 27 квітня 2022 року проголосувала за перейменування п'ятьох вулиць, що залишались з комуністичними назвами.

Йдеться про такі вулиці:

  • стара назва "вулиця Федорова" – нова назва "вулиця Героїв-добровольців";
  • стара назва "вулиця Ярощука" – нова назва "вулиця Сергія Тимошенка";
  • стара назва "вулиця Боженка" – нова назва "вулиця Магістральна";
  • стара назва "вулиця Нікішева" – нова назва "вулиця Михайла Вербицького";
  • стара назва "вулиця Говорова" – нова назва "вулиця Павла Чубинського".

Рішення набуде чинності 1 жовтня 2022 року.

Тепер стоїть питання про блиько 100 вулиць, які й надалі мають "російські" назви.

Також сьогодні на меморіальному комплексі "Вічна Слава", який є пам'яткою національного значення, розпочався демонтаж радянської символіки. 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.