КМДА збирає пропозиції щодо "російських" назв вулиць у столиці

Перейменуванню підлягає майже 300 вулиць, назви яких пов’язані з країною-агресором Росією та її союзником Білоруссю

Київська міська державна адміністрацію оголосила збір пропозицій щодо перейменування майже трьох сотень топонімів у Києві. 

Пропозиції приймаються електронною поштою name@kmr.gov.ua до 1 травня.

Секретар Київради Володимир Бондаренко у коментарі "Українській правді" повідомив: "Наразі ми збираємо пропозиції щодо перейменування вулиць та площ. Роботи у нас багато. Ідентифіковані 279 об'єктів, які пов'язані з країною-агресором та її союзниками, і які потребують перейменування. Але їх може бути й більше. Наразі ми чекаємо пропозиції від мешканців".

Водночас оперативно змінювати таблички на будинках після перейменування не планують. Але для окремих вулиць може бути виняток, наприклад, для Московської.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.