В Україні стало на три комуністичні символи менше

На Полтавщині та у Києві демонтовано Ленінів

У суботу, 23 квітня, у Києві з обеліску на честь радянського звання Києва "місто-герой" на колишній площі Галицькій (а також Євбаз), яка з радянського часу має назву площа Перемоги, демонтували два бронзові зображення орденів з профілем радянського вождя Володимира Леніна. 

 

На Полтавщині у селі Власівка 22 квітня демонтовано останній пам'ятник Леніну в регіоні. Цей пам'ятник стояв до минулої п'ятниці, адже він розташований на території санаторію "Сосновий бір", а головний лікар санаторію Микола Безпалий говорив, що пам'ятник можна демонтувати тільки після рішення суду і не допускав громадськість для проведення декомунізації.

У 2020 році Власівський сільський голова Сергій Хоменко розповідав, що на постаменті відсутня табличка, яка б підтверджувала, що це пам'ятник Леніну.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.